Мирослава Каламуняк: "Простити можу, певно, будь-що. Навіть зраду"

– Найцінніша порада, яку ви дістали в житті? Від кого?

– "Сім раз відмір,  раз відріж", – учили  батьки. На жаль, я не дуже прислухалася до їхніх порад...

– Чи часто змінюєте свою думку? Чому?

– Сподіваюся, що нечасто, але змінюю. Життя вчить.

– Чи справляють на вас враження звання, титули, багатство інших людей?

– У мене і в самої титулів та звань вистачає. "Людина року", "Лідер року", "Заслужений працівник промисловості", кавалер Ордена Княгині Ольги, всіх і не перерахувати. Щодня відбиваюся від пропозицій на якусь номінацію. Все це гарно звучить, певною мірою зобов’язує. Але ще важливо, як дісталися звання й титули, за що? У моєму випадку це найперше праця, і не стільки особисто моя, скільки колективу. А ще – друзів, колег, людей, що мене оточують.

– Яка історична особа вам найцікавіша?

– Важко визначити когось одного. Григорій Сковорода, на­приклад, і його тлумачення добра, любові і справедливості. Це я вчора разом із племінником Мирославом вчила уроки (усміхається). Ще мені дуже цікаві Леся Українка і Маргарет Тетчер.

– Найнеприємніше рішення, на яке вам доводилося йти?

– Про скорочення штату. Особливо про останнє – 2006 року.

– Які риси найбільше цінуєте в людях?

– Мудрість, здатність любити, порядність. Це важливо і для чоловіків, і для жінок.

– Недолік, який викликає у вас найбільшу огиду? І яку хибу можете пробачити?

– Простити можу, певно, будь-що. Навіть зраду. Час усе згладжує. Не люблю лінивих, брехливих, скупих і завидющих. Але і їм можна пробачити.

– Ваші політичні симпатії?

– Я вирішила симпатизувати своїм. Хоча б тому, що знаю їх краще. Партія Єдиний Центр. Підкреслюю, це мої особисті симпатії, а я знаю, що кажу.

– Як ставитеся до релігії?

– На жаль, рідко ходжу до церкви, але, якщо вдається, дістаю від того велику душевну ра­дість. Щиро вірю. Щовечора молюся, дякую Богу за все.

– Маєте девіз, життєве кредо?

– Колись давно над моїм ро­бочим столом тривалий час висів лозунг: "Жити добре, а добре жити – ще краще...". Мій девіз: "Дбай сама на себе, то будеш вільна". Це Леся Українка.

– Яка ваша улюблена пісня? Може, виконавець?

– Виконавець? Моє товариство за столом (чарівно посміхається). Коли трохи  погостимося, то обов’язково співаємо "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". А ще люблю співати романси. Наприклад, "...Боже, какими мы были наивными, как же мы молоды были тогда". Зі співаків ще люблю Аллу Пугачову, Олександра Пономарьова, Наталю Могилевську. Всіх перерахувати?

– Гадаю, стане. Скажете й про фільм?

– "Москва сльозам не вірить" Меньшова, а також стрічки Ельдара Рязанова.

– Роботи якого художника вам найбільше подобаються?

– (Усміхається). Нашого шес­ти­річного Семенка (племінника пані Мирослави. – Авт). Тепер у моді примітивізм, ось він і малює. А ще – моєї похресниці Даринки.

– І останнє з цього циклу — улюблені книги?

– "Диво" Павла Загребельного і "Віднесені вітром" Маргарет Мітчелл.

– Зізнайтеся, яким власним досягненням пишаєтеся?

– Сподіваюся, воно ще попереду, моє досягнення...

– Ваша улюблена робота?

– Нічого не робити (смієть­­ся). Звичайно ж, керувати на швей­ній фабриці.

– Відчуття, якого б ви хотіли зазнати?

– Не скажу...

– А якого б хотіли уникнути?

– Відчуття страху.

– Чого боїться Мирослава Каламуняк?

– Втрат.

– За яких обставин говорите неправду?

– Коли правда боляче ранить.

– Ваше уявлення про щастя?

– (Задумалася). Це коли навколо мене щасливі люди. Коли зранку хочеться бігти на роботу, а ввечері повертатися додому. Коли вдається зробити щось добре, корисне людям, Україні.

– Яке свято улюблене?

– Різдво. І його обов’язкові атрибути – родина і подарунки.

– Талант, який вам хотілося б мати?

– Музичний.

– Ким би хотіли бути, якби не стали тим, ким є?

– Вчителем або письменником.

Теги: Мирослава Каламуняк, Ужгордська швейна фабрика

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати